# Чому BepiColombo знадобилося вісім років, щоб вийти на орбіту Меркурія

https://jsonscraper.com/uk/blog/bepicolombo-mercuurii-visim-rokiv-orbita

Author: Michael Johnson

Published: 2026-11-22T07:41:27+00:00

Updated: 2026-11-22T07:41:27+00:00

21 листопада 2026 року зв’язка апаратів виконала маневр захоплення біля Меркурія після дев’яти гравітаційних прольотів. Підтвердження виходу на орбіту надійшло на Землю 22 листопада.

Щоб дістатися Меркурія, недостатньо просто спрямувати туди космічний апарат: у міру наближення до Сонця його гравітація розганяє корабель, тож біля цілі швидкість потрібно зменшити. 21 листопада 2026 року зв’язка BepiColombo виконала маневр захоплення біля планети після восьми років у дорозі; підтвердження, що апарати вийшли на орбіту, надійшло на Землю 22 листопада. Місія Європейського космічного агентства (ESA) та Японського агентства аерокосмічних досліджень (JAXA) прибула до планети не одним супутником, а зв’язкою двох наукових апаратів. [Associated Press повідомило про підтвердження виходу на орбіту](https://apnews.com/article/mercury-bepicolombo-space-planet-esa-0c80bbf2039ed4f6ee4a34426b3594a0) після того, як диспетчери отримали дані з відстані близько 152 мільйонів кілометрів від Землі.



![Стаття: Чому BepiColombo знадобилося вісім років, щоб вийти на орбіту Меркурія
Короткий опис: BepiColombo досягла початкової орбіти Меркурія після восьмирічного перельоту: маневр відбувся 21 листопада 2026 року, а підтвердження надійшло 22 листопада. Розбираємося, чому шлях до найближчої до Сонця планети виявився таким довгим і що чекає на місію далі.
Роль зображення: обкладинка — центральна ідея
Розділ: 
Візуальний об’єкт: кінематографічна редакційна ілюстрація зв’язки космічних апаратів ESA–JAXA BepiColombo під час маневру гальмування біля орбіти Меркурія](https://jsonscraper.com/assets/uploads/journal/2026/11/891bba1c803b1fce60af7eb243ff6c70.png.hero.webp)

BepiColombo гальмує біля Меркурія© jsonscraper · створено за допомогою ШІ

 

## Чому не можна просто полетіти до найближчої планети?

 

Меркурій — найближча до Сонця планета, але сама ця близькість не полегшує переліт. Апарат, що падає до Сонця, набирає швидкість під дією його потужної гравітації. Щоб залишитися біля Меркурія, а не пролетіти повз, кораблю потрібно вчасно загальмувати й перейти на орбіту навколо планети.

 

Це завдання розв’язують поступово. BepiColombo використала прольоти повз Землю, Венеру й сам Меркурій, щоразу змінюючи траєкторію та енергію руху. За даними ESA, під час перельоту апарат здійснив дев’ять планетних прольотів: один біля Землі, два біля Венери й шість біля Меркурія. Такі зближення допомагають змінювати напрямок руху апарата завдяки гравітації та коригувати його траєкторію. [ESA пояснює складність маршруту до Меркурія](https://www.esa.int/Science_Exploration/Space_Science/BepiColombo/Why_does_it_take_so_long_to_get_to_Mercury) впливом сонячного тяжіння та потребою точно узгодити швидкість корабля з рухом планети.

 

Довгий маршрут — це інженерне рішення. Кожен планетний проліт потребує точних розрахунків: апарат має прибути до цілі у відповідний час і пройти на потрібній відстані. 3 вересня 2026 року від зв’язки відокремився двигунний модуль MTM, який забезпечував рух під час перельоту. Після цього європейський орбітальний апарат MPO взяв на себе фінальне зближення, зокрема керування японським апаратом Mio, який поки що з’єднаний із ним.

 

## Що сталося 21 листопада

 

У день прибуття двигуни MPO сповільнили зв’язку апаратів, щоб вона вийшла на орбіту Меркурія. ESA описує початкову орбіту як витягнуту — приблизно від 590 до 11 640 кілометрів над планетою. MPO та японський апарат Mio поки що летять разом, причому Mio захищений сонцезахисним екраном. [Анімація ESA показує маневр гальмування та початкову орбіту](https://www.esa.int/media/about-us/directorates/science/bepicolombo-entering-orbit-around-mercury); про підтвердження виходу на орбіту AP повідомило наступного дня.

 

Захоплення на орбіту планети — це етап прибуття, а не завершення налаштування орбіт. MPO та Mio мають розділитися 9–10 грудня 2026 року. Потім MPO продовжить маневри, щоб вийти на свою наукову орбіту; за планом ESA, наукові операції обох апаратів розпочнуться у квітні 2027 року. [План етапів прибуття ESA](https://www.esa.int/articles/about-us/directorates/science/bepicolombo/latest-updates-bepicolombo-s-arrival-at-mercury) містить дати розділення та початку наукової фази.

 

## Навіщо потрібні два апарати

 

Два зонди призначені для різних завдань і досліджуватимуть Меркурій із різних орбіт. MPO, апарат ESA, призначений для вивчення поверхні, внутрішньої будови та складу планети. Mio, створений JAXA, зосередиться на магнітосфері — області навколо Меркурія, де взаємодіють його магнітне поле та сонячний вітер. Окремі вимірювання дадуть змогу досліджувати процеси на поверхні й у космічному середовищі довкола планети.

 

Поверхня та магнітне оточення Меркурія вивчені гірше, ніж у Землі чи Марса. [ESA перелічує наукові питання місії](https://www.esa.int/missions/about-us/directorates/science/bepicolombo/bepicolombo) про магнітне поле планети, її внутрішню будову та лід у полярних кратерах. Ці спостереження розпочнуться після налаштування орбіт і переходу апаратів до наукової роботи.

 

Отже, BepiColombo знадобилося вісім років, тому що шлях до Меркурія визначається не відстанню по прямій, а необхідністю прибути до планети, яка швидко рухається, з відповідною швидкістю. Маневр захоплення 21 листопада та його підтвердження 22 листопада завершили етап перельоту; розділення апаратів і підготовка до наукових вимірювань тривають.
